Будівництво житла для комфортного проживання за доступними цінами

Жити над руслом Стирича. Що розкажуть сусіди і місця навколо ЖК «Супернова»

П’ять струнких красенів будинків стоять якраз на вулиці Цегельній. Вони сучасні, чорно-сіро-білі і підкреслено інші, ніж рядок хатів із давньої рудої цегли традиційної для Луцька забудови 50-х, що ховаються поруч у садках і кущах бузку.  Вони – інші, але вони не чужі. «Супернова» постала фактично на звалищі, на місці бараків старого цегельного заводу.«Наш куток» , – так мешканці Цегельної «кличуть» місце, де живуть.  Основна перевага – тут «тихо і затишно».  Під вікнами і під парканами – розлога долина річки Стир. А внизу під багатоповерхівками досі можна впізнати сліди від «старого русла», насправді – колишньої річки Стирич, саме так у 16-17 століттях її називали, кажуть краєзнавці.   Жити під Стиричем – гарно.  

«Наш куток» – це історії зі старих цегелень, це спогади депортованих з Польщі, це бузок під вікнами і півонії. Це десятки стежок у парку, стара дорога до Стиру, затишні місця для пікніків і рибацькі жарти. Це вулиці Цегельна і Супутника, які «підпирають» сучасну «Супернову». Це те відчуття затишку, коли ти живеш ніби й у серці міста, але водночас маєш свій луг, свої верби фактично під вікнами, свої походи парком, свій замок і верхівки старих храмів десь на обрії і своїх сусідів, які топчуть з тобою одні стежки.

Довідково.  Нагадаємо, «Супернова» — масштабний проект луцької Будівельної компанії «Інвестор», який розташований у районі вулиць Львівської та Потебні. Тут височітимуть вісім будинків на ділянці площею 5,6 га. Нині звели 5 будинків, триває будівництво шостого і сьомого. Завдяки просторій локації, комплекс не є гамірним. Тут – всі необхідні зручності: від майданчиків та газонів до підземних смітників. А в перспективі – цілий мікрорайон з офісами, магазинами, закладами побуту, тощо. Четвертий будинок здали в експлуатацію 7 травня: його мешканці вже обживають стіни і вивчають місця навколо.

А під «Суперновою» – Стирич!

Поміж будинками стригли газони, у дворах біля дитячих візків чатували дбайливі тати. На майданчику бавилися діти. Час від часу хтось приїздив на парковку «Супернової», хтось від’їздив. У стінах однієї з багатоповерхівок кипіли будівельні роботи. Словом, життя «рулило» своїм типовим для цієї місцини розміреним темпом.

- Тут спокійно. Нема ні шуму, ні криків. Ми тут всі за роки вже звикли, щоб так було, - розказують ті, хто живе тут давно.

Хто ж - недавно, дуже любить вивчати навколишній простір. А вивчати тут є що.

Дорога до ковельського мосту

Ми легко «напитуємо» дорогу до річки у мешканців «Супернови», які відпочивають з дітьми на тамтешньому яскравому майданчику.

Це – улюблений маршрут багатьох мешканців цієї місцини. І часом не тільки тому, що тут відкриваються мальовничі пейзажі з кірхою, верхівками старих храмів і дахами Старого міста, з ковельським мостом і заплавою Стиру. А навіть просто тому, що лучани люблять таким чином скорочувати «дорогу в місто». Можна спуститися стежкою в парк на Львівській, вийти до річки, пройтися поміж трав і боліт до моста і опинитися майже на площі Возз’єднання.

Під житловим комплексом у парку – десятки стежок. 
Дітям –  місця для прогулянок
Околиці щедрі на такі-от знахідки. 
Малий Марко демонструє нам давню монету
Знайшли – в городі!

Колись на місці парку були величезні глиняні кар’єри, глину в них, згадують люди, вибрали «ще за Польщі». Потім, очевидно, кар’єри засадили деревами.

Внизу під «Суперновою» - фактично гнідавський луг. Як розповіла краєзнавиця Олена Бірюліна, колись тут протікав Стирич, рукав Стиру, що мав таку назву ще у 16-17 століттях. І всі рови та канави, які можна бачити, мандруючи від житлового комплексу до річки, це фактично залишки Стирича.

Десь у вигинах Стирича, на сухіших місцях, лучани, видно, люблять пікнікувати чи просто проводити час. Бо за маршрутом то тут, то там – бачимо затишні закутки, які хтось облаштував для відпочинку.

Розлогі верби слугують часом місцями для відпочинку. 
До них втоптані стежки...

Цікаво, що зелені насадження, які нині фактично під вікнами багатоповерхівок ЖК «Супернова», геть можуть бути, каже Олена Бірюліна, нащадками старого Гнідавського гаю. У князівську добу Гнідава входила в Луцьку волость, а пізніше стала передміським селом.

І так, як старі цегляні будинки нині жваво контрастують зі стрункими багатоповерхівками «Супернови», так і комфортне, облаштоване з дотриманням всіх сучасних тенденцій подвір’я житлового комплексу, контрастує з пасторальними історіями, що розгортаються поза ним ближче до річки.

Просто поруч – колишнє русло Стирича
З вікна можна бачити і кірху, і замок, і місця колишньої Гнідави

 

Парк і долина Стиру - улюблені місця відпочинку для місцевих

- Вам треба було прийти сюди вчора. Тут не було де ступити, стільки наметів, людей і всього. Пікнікували, багаття палили, шашлики смажили… - ох що робилося. Але молодці: все прибрали, - жмуриться від травневого сонця ще одна місцева мешканка.

Її часто можна зустріти в парку над гнідавським лугом. Не саму – з козами. Поки ми фотографуємо, пані Марія розказує, як вчора дівчата козенят для селфі в інтернет «орендували»: і «аж до очерету їх їм водила», і «на шию козеня собі вона садовила», але «хай потішаться, бо молоді».

Марія у місцевому парку не відпочиває. 
Пасе тут своїх кіз 

У долині Стирича можна наслухатися чимало таких історій. Тут – хлопчаки на велосипедах гасають, рибалки туди-сюди чимчикують. Стежками парку мандрують батьки з малими дітьми, бо гріх не скористатися нагодою втекти від міста і бетонної суєти на природу, яка поряд.

Сусіди. Історії депортованих

Андрій Савинець стриже кущі. Він живе тут від народження. Його стара цегляна хата геть перед спуском у парк і стежками, що ведуть до заплави Стиру. Вона зараз – крайня на Цегельній і збудована його дідом Іваном Савинцем ген напочатку 50-х.

Він усміхається, коли чує, що нам цікава історія цих місць. Бо то місця його дитинства. Опускає великі садівничі ножиці і згадує…

Більшість старих будинків на вулиці Цегельній належать нащадкам працівників цегельного заводу, в радняські роки то був завод №3. Тут працював і дід Андрія Савинця Іван. У 50-ті роки він оселився в цій частині Луцька після депортації з Польщі. Працювали у печах заводу і дід, і батько Андрія. 

Андрій Савинець – онук депортованого Івана Савинця

- Тут же колись на цій дорозі аж пилу від цегельного заводу було стільки, що гульки на ногах ховалися. Тоді ще в сандалях ходили, пригадую:  взув сандалі – і буквально бредеш у тій пилюці. Бо на заводі і глина, і цегла – і все на людей, які поруч жили, летіло, дмхати не мали чим… Нормальну дорогу десь чи вкінці 70-х чи й у 80-х тільки зробили. Зараз – цивілізація, - киває на облаштований двір «Супернової» з бруківкою та зеленню, що буквально за його парканом.

Хата – як свідок історії цього місця

 

Луцька вулиця Цегельна зберегла назву ще з довоєнних часів

На місці багатоповерхівок, згадують нинішні сусіди «Супернови», стояли старі заводські бараки, в яких жили працівники підприємства. Потім їх знесли, але в нумерації вулиці все ще можна побачити «їх сліди».

- Наша вулиця дуже стара і «порвана». Там, ген за парком є ще одна Цегельна. Насправді то шматок однієї вулиці, колись вона була довга і вела на Львів через Гнідаву. Там вона насправді починається, і нумерація будинків цікава: тільки непарні, бо старі заводські бараки були парними, їх знесли, а номерів ніхто не змінював, – розказує Андрій Савинець.

 

...На одному з будинків зі старої цегли на Цегельній ми бачимо гасову лампу. Хтось її вимив, вичистив і повісив на ганку. Це – пані Валентина, і в неї своя історія про депортовану родину діда Миколи Палюха. І лампа – дідова, привезена ним з Холмщини, коли його депортували. І тепер та лампа є оберегом домашнього затишку не лише цієї хати, а здалося, цілої вулиці.

Лампа Миколи Палюха на одному з будинків на Цегельній

На місці її хати колись було поле, трохи далі цегельний завод, поруч – кілька будинків, в яких жили поляки, котрі не виїхали перед війною чи під час неї з Луцька. Саме тут, фактично на території цегельного заводу, дозволили збудувати оселю її дідові.

Він був добрим господарем на Холмщині, мав чимало землі, а після депортації лишився ні з чим. Став працювати на цегельному, у печах.

Діти, внуки і навіть правнуки депортованих живуть у цьому «кутку» досі, у будинках з рудої цегли тримають рудих котів, сіють матіолу під вікнами і «сусідять» тепер із «Суперновою» з її офісами, помешканнями і затишними газонами у дворі. Навіть поява великого житлового комплексу цю їхню майже домашню атмосферу з бузком, лампами над одвірками, спогадами про дитинство у заплаві Стиру та цікавими родинними історіями не змінила.

На Цегельній кажуть: у них здавна – затишно і тихо

Ще з одного краю «Супернову» підпирає невеличка вулиця з дивною назвою - Супутника. Мешканці назві не дивуються, знизують плечима, кажуть: «А що ви не знаєте, що Радянський союз першим супутник на орбіту Землі запустив?»))

Перший штучний супутник Землі був запущений СРСР на орбіту 4 жовтня 1957 року. У політичних війнах зі Штатами Союз вельми прагнув спростувати версію про технічну відсталість всього радянського, тому супутник на орбіті мав у спростуванні цієї тези ключову місію. Луцька вуличка до того не мала жодного стосунку (окрім назви) і постала десь вкінці 50-х – напочатку 60-х. Тут кілька приватних садиб і тихо, як в космосі.

Власне, ЖК «Супернова», із назвою якого теж пов’язана своя трохи космічна історія, по-сусідству з вул. Супутника – це навіть органічно (супернова чи наднова – це спалах зірки, явище, що трапляється раз на 500 літ і при якому зоря різко збільшує свою яскравість і одні сяє так, як мільярди разом, - авт.).

Будинки, в яких можна ...відкривати вікна

Коли історія житлового комплексу на Цегельній тільки зачиналася, забудовник Андрій Разумовський розказував про ці багатоповерхівки так: тут «буде легко дихати», а люди «не будуть боятися відкрити вікна». І як на перших порах йому бракувало просто пояснити, чим це місце буде цікавим для життя, а й доводилося возити клієнтів на Цегельну і власноруч показувати локації. Класні і цікаві.

Ближче до нашого часу на території нинішніх багатоповерхівок створили фактично звалище, що впиралося в долину річки Стир. Завод занепав ще раніше, а під парком ріс фактично смітник.

З 2016-го року на будмайданчику «Супернової» почали роботи. Так занедбану територію помалу змінили до невпізнанності – і сьогодні це один із найцікавіших житлових комплексів міста. Цікавий, найперше, своїм розташуванням.

ЯК БУДУЮТЬ «СУПЕРНОВУ». ФОТОЗВІТ ДИВИТИСЯ – ТУТ

Тут не просто, «не боїшся» відкривати вікна. В цих оселях, очевидно, їх хочеться відкривати, бо краєвиди з них - неймовірні.

А якщо вслухатися, то можна легко почути, що і люди тут, і стіни, в яких вони живуть, розповідають неймовірні історії.

Про Луцьк у минулому.

Про тих, хто його будував.

...І про тих, хто будує нині.

У дворі «Супернової»

Фото: Ірина КАБАНОВА та компанія «Інвестор».