- Як ти?
- Тримаюся, як та шафка»
Знайомі відчуття?
Але нас не здолати, бо ми нація незламних людей, сповнених сили, віри у перемогу.
Сьогодні продовжуємо вам розповідати про наших добрих сусідів, які надихають нас не зупинятися в роботі чи навіть більше – у житті, не сумувати, бо немає світла, не злитися, бо щось пішло не за планом, а ловити ті прекрасні моменти, які дарує нам зараз доля, або створювати їх собі та своїм близьким.
Порозмовляли з Поліною Жеребцовою, яка нещодавно оселилася в довгоочікуваному таунхаусі у ЖК «Струмочок». За 10 місяців війни вона народила другу дитина, переїхала у власне житло та пішла здобувати другу вищу освіту. Як це все можна осягнути одній людині під сьогоднішнім тиском обставин, читайте в інтерв’ю.
Де вас зустріла війна і що мотивувало лишитися у Луцьку?
Зустріла мене війна на підлозі, коли я спала. До мене сестра привезла племінника, бо вони поїхали відпочивати. У нас не було місця, куди його покласти, тому звільнила йому наше ліжко і спала на підлозі.
До речі, дуже така цікава тема: згадувати зараз, як це було у ті перші хвилини. Нещодавно в твітері хтось запускав тред про те, що було у перші дні. Я дізналася про війну, бо мені зателефонував тато: майже в одночасно бомбили Бердянськ і Луцьк.
Ваші батьки досі у Бердянську?
Ні, вони виїхали. Те, що у нас з’явилася ще одна дитина дуже мотивувало їх виїхати з окупації, вони там пробули 7 місяців. Їм дуже важко далася ця дорога, тому що мама напередодні пережила такий обширний інсульт. З початку окупації вони не могли виїхати, тому що не було бензину і грошей, потім влітку було дуже жарко, а оскільки це степи, то у Василівці були дуже великі черги й затори.
Словом, літом це було нереально: на початку, тому що не було за що, потім через погодні умови. От тільки через те, що у нас під час війни з’явилася дитина, нам вдалося їх висмикнути з окупації під приводом того, що буде онука.
То якими для вас були ті перші дні повномасштабного вторгнення, адже ви за фахом лікарка, це точно має певні зобов’язання?
Тато мені зателефонував і сказав: «Ти що спиш?», а я відповіла, що сплю, бо мені ще рано на роботу. Він каже: «А нічого, що війна почалося?», а я: «Тату, ти що прикольний? Яка війна?». Він занервував, кинув слухавку. Я піднімаю очі, а чоловік запитує: «А що війна почалася?».
Я зібрала документи і пішла на роботу. Завезли дітей до друзів у село, щоб вони пересиділи, а самі пішли на роботу. А що робити? Їхати чи не їхати? Паніки у мене не було, бо є певна профдеформація. У мене не буває паніки, бо ще з 2014-го я готова до всього. Якраз перша дитина у нас з’явилася під час Майдану, друга дитина – під час війни. Коли я народжувала першу дитину, був наступ на Маріуполь і бої за нього. На той момент я народжувала у Запоріжжі. Було не страшно, і досі не страшно, бо ти підготовлений, є якийсь бекграунд, лиш точки собі окреслюєш, що має бути. Як виявилося все не так складно: мають бути документи і найближчі люди – більше тобі нічого не потрібно.
То що ж все-таки змотивувало лишитися?
По суті, у нас в хаті була чужа дитина, тому ми їхали до кордону, щоб її завезти батькам, тобто моїй сестрі. Було спершу таке: «Може, виїжджати?». 25-го числа я прийшла на роботу, ніхто нікуди не поїхав і не виїжджав. Всю війну разом із декретом я ходила на роботу, бо там теж є люди, яким потрібна моя допомога. У нас не було такого: хто виїде, хто не виїде. Всі працювали. Це наш обов’язок, як медиків.
Десь на початку березня, до 10-х чисел, прийшли перші запити на анестезіологів на фронт. Я пішла записуватися, а потім телефоную чоловікові і кажу: «Я, певно, запишуся», а він мені: «Давай хоч вдома про це поговоримо, а потім запишешся?».
На той момент в мене вже була підозра, що я вагітна, але ніхто тести не робив. Чоловік таки змусив зробити тест, і вже ніхто не пішов нікуди записуватися: я була вагітна. Я дуже зраділа, що у мене з’явиться дитина, але водночас і засмутилася, бо я ж хотіла йти воювати. Це другий раз, коли у мене так стається: в 2014 році, коли був Майдан, я в Києві працювала. Хотіла після цього поїхати на Донбас, але мені сказали: «У тебе немовля, куди ти поїдеш?». Тоді мій фронт був вдома. І цього разу я знову не поїхала. Мені кажуть: «Поліно Володимирівно, ви, будь ласка, третю дитину не плануйте, бо буде «ядерка» (сміється).
Ви вже місяць у декретній відпустці і водночас блекаут, немовля, переїзд в нове житло. Як ви з цим справляєтесь?
Можу сказати, що дуже не скучно (сміється).
Де ви берете цю енергію, де сили черпаєте?
По-перше, я не можу просто сидіти, мені щось потрібно робити. Коли я просто сиджу, у мене в голові стільки думок, що просто рве дах. Ремонт у нас вже був, тому що ми почали його за три дні до війни. Подумали: «Ну прилетить, так прилетить – нову хату побудуємо». Нічого не робити теж не можна. Всю війну ми робили ремонт, приїжджали, дивилися. Вже чотири дні живемо в таунхаусі. Якщо ти сядеш і сидітимеш, то сам себе згризеш.
Звідки сили? Не знаю, напевно, як той маятник Фуко: ти його запускаєш, а він сам потім розкачується; якщо він стоїть, то він і буде стояти. Треба постійно шукати щось у комусь. Психологи рекомендують бавитися з тваринками, з дітками. Зрозуміла, що дуже нудно 3 роки сидіти з дитиною, то вирішила піти на другу освіту.
Серйозно!? Брали ще якусь медичну спеціальність?
Ні, пішла вчитися на спеціальність «Менеджмент, економіка, управління персоналом». У мене є студентський квиток, навчаюся на денній формі. Друге число був першим днем, коли я не пішла в університет, бо мені щось було недобре, а четвертого я вже народила дитину. Зараз здаю сесію, щойно прибігла до вас із заліку. Здала))
Можливо, питання дивне: але для чого вам саме зараз друга освіта?
А я завжди хотіла мати ще одну освіту, бо в чоловіка було дві, а у мене – одна. Це якось так нечесно. Ну а коли, якщо не зараз? Коли ти постійно працюєш і на роботі, то ти не підеш вчитися на денну форму навчання, а зараз якраз три роки, коли ти нічого не будеш робити і є півтора року, щоб отримати освіту. Ти ж не можеш просто сидіти з дитиною, віршики, казочки. Я вже це пройшла з першою дитиною. Перша дитина – це перша дитина, а друга (всі сміються з мене), як я кажу, мусить виживати і підлаштовуватися під графік сім’ї.
Чесно, вами неможливо не захоплюватися і цим сперпозитивним настроєм який ви випромінюєте. І зовсім не нападає меланхолія від усього цього трешу навколо?
Я нещодавно лиш закінчила працювати з психологом, тому що перед пологами, десь за кілька місяців зрозуміла, що мені потрібна ця допомога. На останній зустрічі ми обговорювали, що роблю під час блекаута. І я кажу: «Знаєте, мені навіть краще, тому що ніхто не залипає у гаджетах, ніхто не гортає стрічку, не відволікається». Це такий час для сім’ї: ми запалюємо свічки, вмикаємо ліхтарик. Сміємося, що дитина нас лише по голосу розрізняє. Вона ж маленька й так спочатку погано бачить, а тут ще й темно, але по голосу – це теж класно. Я готую вечерю, чоловік бере гітару, діти – біля нас. Насправді гарний сімейний час.
Навіть був такий випадок, коли вже ввімкнули світло, сусіди теж повмикали, а я кажу: «Дімо, давай не будемо вмикати, так класно, грай ще». Ми сиділи десь годину-півтори, не вмикаючи світло. Я кажу: «Напевно, люди пальцем показують, але мені так добре».
Звісно, часом хвилюєшся, переживаєш, щоб не холодно було, але це не найгірше, бо є місця, де тяжче і було, і зараз є. Скиглити, що у мене немає світла, якось так собі, я потерплю, нічого страшного. Коли немає світла в лікарні, ти стоїш і качаєш той мішок Амбу, бо розумієш, що якщо ти припиниш це робити, то людина помре, - от це справжнє горе. Коли ти вдома, ну до 10 градусів впаде температура, але це, як в палатці навесні – можна жити. А от коли від цього залежить чиєсь життя – горе, а це ні, це просто немає світла.
Якщо вони думають, що якщо у нас не буде світла, то ми махатимемо білим прапором, то це точно не про нас.
Таунхауси нового покоління у ЖК «Струмочок» об’єднали в собі досвід і професіоналізм будівельної компанії «Інвестор». Архітектурне рішення цієї черги таунхаусів суттєво відрізняється від звичного вигляду таких будинків і поєднують в собі стиль та простоту. Природні кольори у матеріалах оздоблення та форма таунхаусів гармонійно впишуться у простір житлового комплексу, доповнюючи архітектурне рішення у ЖК «Амстердам».
У заміському ЖК «Амстердам», який став центром нового перспективного мікрорайону, є можливість купити декілька квартир та комерційні приміщення під супермаркет, офіс, кафе, студії дитячого розвитку та інший бізнес.